ІСТОРІЯ СЕЛА БЕРЕГУЙФАЛУ 

Берегівського району. Закарпатської області 

Село Берегуйфалу знаходиться у північно-східній частині Берегівського району і межує з населеними пунктами Іршавського і Мукачівського районів. Село знаходиться за 17 км від районного центру м. Берегово. Найближча залізнична станція Берегово. 

Площа населеного пункта складає 136 га , всього сільська рада має 5545 га землі в тому числі 3249 га лісу. В селі нараховується 510 дворогосподарств , кількість населення складає 2007, в тому числі 72 % угорців, 12 % українців, 16 % ромів (циган). Геральдика села затверджена рішенням сесії Берегуйфалівської сільської ради № 39 від.09.04.2003 року. 

Геральдика села Берегуйфалу має щитовидну форму поділену на чотири рівні частини. 

В лівій верхній частині розміщений на червоному фоні три горба зеленого кольору на середньому горбі білий апостольський хрест з права сонце, а зліва місяць.

Права верхня частина на синьому фоні між двома золотистими зерновими колосами виноградне зелене гроно. 

В нижній лівій частині на синьому фоні два золотисті жолуді з трьома зеленими дубовими листками. 

В правій нижній частині на червоно- синьому фоні болотиста місцевість "Чорного мочара" із трьома кущами зеленого очерету. 

В низу на синьому фоні надпис золотистим кольором "1378 Берегуйфалу 2004" з реформаторською зіркою та апостольським хрестом. 

Поблизу села Берегуйфалу розташовані кургани УІ-ІУ століть до н.е. Населений пункт Берегуйфалу виник внаслідок монголо-татарського навалу на село Береги після 1242 року. Люди, які залишилися живими ховаючись у тутешніх лісах, надійно були захищені болотами Чорного мочара та непроходимими лісами. Так вони збудували нове населення, назва якої був Берегуйфалу / Бережське Нове Село /.

Перша письмова згадка про село Берегуйфалу датується у 1378 році в розповіді Рудольфа Мочолаї. 

У XIV столітті село відноситься до Мукачівської домінії, значить власниками села завжди були господарі Мукачівського замку : сімейство Гуняди, угорські королі та трансільванські князі, а з 1728 року сімейство графа Шенборга. Абсолютна більшість мешканців села були кріпаками. Ці землі належали до угорської корони, ними володіли різні феодали : Янош Холловші, Єлізавета Сіладі, Чокторняї, Бюді, Саполяї. 

В 1566 році село зазнало спустошливого набігу кримських татар і в, частина жителів була загнана в рабство. 

У 1595 році мешканці села прийняли реформатську віру. Дуже часто навідувався сюди трансільванський князь Ференц II Ракоці . В навколишніх лісах полюбляв полювати на ведмедя, кабана, вовків, лисиць. Місцеві ліси багаті на флору і фауну. Про багатство фауни в 1870 р. писав відомий етнограф Закарпаття - Тіводор Легоцкий. 

Церковна школа в селі діяла з 1796 року. 

Мешканці села підтримали та взяли активну участь у визвольній війні 1703-1711 під прапором Ференца II Ракоці та у революції 1848-1849 роках під керівництвом Лайоша Кошута. 

Станом на 1816 р. в селі нараховувалось 515 жителів та 96 будинків. 

В 1829 р. була збудована сучасна церква, яка була передана общині в 1876 р..

Згідно перепису 1881 р. з 853 жителів села письменними були 423 особи. 

У військових діях Першої світової війни взяли участь 300 місцевих жителів, які воювали в Австро-Угорській армії, де загинуло 28 мешканців . 

З 1920 року село відійшло до новоутвореної Чехословаччини. Чешська ера тривала до 2 листопада 1938 року. Згідно першого Віденського арбітражу з 1938 до 1944 року село знову у складі Угорського Королівства. 

У жовтні 1944 року встановлюється радянська влада, яка триває до прийняття незалежності України, 3 1944 року по 1991 рік село називають Нове Село.

На даний час село розташоване на північно-східній частині Берегівського району на етнічній границі, тобто являється останнім угорськомовним населенним пунктом у цьому напрямку на Закарпатті.

Восени 1944 року чоловіки угорської національності віком від 18 до 45 років були вивезені в сталінські концентраційні табори. Повоєнні роки в селі знаходилася бригада   колгоспу   ім. Леніна,   яка  мала  рільничо-тваринницький   напрямок. 

Переважна більшість сільськогосподарських угідь знаходились на осушувальних землях Чорного мочара. У 1991 році в селі встановлено пам’ятник жертвам сталінських репресій, а також пам’ятний знак партизанському загону Усти Дюли та Червоній армії. 

З лютого 1992 року згідно постанови Верховної Ради України селу повернуто історичну назву Берегуйфалу.

У 1993 р. місцева мешканка Марія Пунько видала збірку народних казок і розповідей, її героями стали король Матяш, князь Ференц Л Ракоці 

На теперішній час на території села діє: загальноосвітня школа І-її ступенів побудовано у 2003-2004 роках , відкритий сучасний дитячий садок у 2010 році, лікарська амбулаторія, відділення зв"язку, поштове відділення, будинок культури, реформаторська і православна церква, молитовний будинок євангельської реформатської громади і римсько-католицької церкви Мукачівської ліцензії, Новосільське лісомисливське лісництво, сільська рада, 10 селянсько-фермерських господарств, 2 кафе-бар, ресторан-бар на 120 місць, 8 торгових точок, Берегуйфалівське товариство мисливців та рибалок, а також заповідник / вольєр / Берегівського держлісгоспу. Навколишні ліси дуже багаті на диких тварин та птахів / кабан, козуля, лані, заєць, лисиця, фазан тощо/. 

У 2003-2004 роках село було газифіковано, замінена лінія електромережі, встановлено вуличне освітлення, вирішене питання збору та вивезення твердих побутових відходів. Село приєднане до мережі інтернет. Сільська футбольна команда бере участь у змаганнях чемпіонату Берегівського району. 

Щороку у вересні місяці на території села проводиться „Рибний Фестиваль". Великий внесок у розвиток сільського господарства та у соціальний розвиток села вніс колишній голова колгоспу ім.Леніна - Андрій Андрійович Бігарі.

З 1994 року по сьогоднішній час посаду сільського голови займає Шютев Лайош Андрійович.

Дитячий садок

Кафе-бар Вікторія

Будинок культури

Сільська рада