«Початок примусового виконання рішення суду»  

У житті досить часто трапляються ситуації, коли боржники після набрання рішенням суду законної сили не бажають його виконувати добровільно, тому доводиться домагатися його виконання у примусовому порядку, яке здійснюється відповідно до Закону України ”Про виконавче провадження”. 

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, перелік яких визначений ст. 17 Закону. 

Першим етапом виконавчого провадження є його відкриття державним виконавцем на підставі належного виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (ст. 19 Закону). Так, згідно зі ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), за кожним рішенням, яке набрало законної сили або ж допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Виконання ж рішення господарського суду провадиться на підставі виданого їм наказу, який також є виконавчим документом. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд вправі за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів (наказів), точно зазначивши, яку частину рішення слід виконати за кожним листом.

Оскільки однією з законодавчо закріплених причин відмови у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам ст. 18 Закону, то доведеться отримуючи виконавчий документ відразу перевірити й упевнитися, що принаймні ця обставина не перешкодить відкриттю виконавчого провадження.

Отже, у відповідності ст. 18 Закону у виконавчому документі обов’язково мають бути зазначені його назва, дата видачі, найменування органу, посадової особи, що видали документ, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб), а також резолютивна частина рішення, дата набрання чинності рішенням та строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписано уповноваженою посадовою особою та скріплено печаткою.

04.07.2012 року Верховною Радою прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно», який набрав чинності 08.08.2012 року.

Зазначеним Законом, зокрема, врегульовано питання надання доступу державним виконавцям до Державного реєстру прав на нерухому майно, а також внесено зміни до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема внесено зміни у пункт 3 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної ради України, 2011 рік, № 19-20, ст. 142, слова «за наявності» виключити, а після слів "(для фізичних осіб - платників податків)" доповнити словами "або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України".

Про те, обов’язковість зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду стосується лише виконавчих документів, які видані після 08.08.2012 року, тобто після набрання Законом сили.

Уникнути певних проблем допоможе й дотримання положень ст. 20 Закону, що регламентує місце виконання рішень. Відповідно до згаданої правової норми виконавчі дії проводяться або за місцем проживання, перебування роботи боржника — фізичної особи (за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу боржника — юридичної особи), або за місцезнаходженням його майна. Якщо йдеться про зобов’язання боржника вчинити певні дії — то за місцем здійснення цих дій. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Якщо виконавчий документ відповідає усім вищезазначеним вимогам та його пред’явлено до виконання у межах встановленого законом строку і до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення, державний виконавець відповідно до ст. 25 Закону зобов’язаний прийняти цей виконавчий документ до виконання та у триденний строк з дня надходження до нього цього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій встановлює строк для добровільного виконання рішення.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку встановленим Законом.

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що для реалізації права на звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження мають бути дотримані певні вимоги Закону, має бути здійснено у формі заяви з обов’язковим додаванням до неї виконавчого документа; сам виконавчий документ повинен відповідати вимогам ст. 18 Закону; заява про відкриття виконавчого провадження має бути подана за місцем виконання відповідного рішення та у межах строків, встановлених для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Разом з цим потрібно зазначити, що статті Закону не застосовуються одна від одної, а використовуються у загальному з іншими законодавчими актами України, що регулюють процедуру примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).   

Начальник відділу державної 
виконавчої служби Берегівського
районного управління юстиції
В.В. Овчинніков