30 серпня 2013
Особливо важливим є збереження народних традицій для людей, які мешкають на даній території в меншині, як, наприклад, закарпатські угорці. На сьогодні багато звичаїв буденного побуту селян продовжують своє існування хіба що в репертуарах фольклорних колективів. Це і не дивно, адже у наш час дедалі більше засобів повсякденного користування втрачають свою значимість, ряд професій наших предків відходять у минуле. В той же час існує ще ціла низка традицій, що не втратили своєї актуальності і по нині. Однією з них є варіння леквару – густого сливового повидла. Цей вид консервації відіграє велику роль в угорській національній кухні, його приготування було справжнім обрядом, на який збиралася вся родина, від великого до малого. Ще попереднього дня оббивали достиглі сливи, дбайливо перебирали, мили, очищували від кісточок. На зорі наступного дня плоди засипали у великий, здебільшого мідний котел, встановлений на викладену з цегли піч. Помішування повидла не припинялося ні на хвилину – густа солодка маса відразу ж прилипала до дна посуду. Леквар вважався готовим, якщо не випадав з ложки. Слід зазначити, що традиційне угорське сливове повидло виготовляється без додавання цукру або будь-яких інших інгредієнтів. Секретом є достатній вміст цукру в плодах та належна тривалість варіння.
